Питання «залишатися чи евакуюватися?» з територій, де тривають військові дії, наразі вирішують як окремі люди й родини, так і бізнес, державні установи. Таким самим гострим це питання є і для так званого «третього сектору» – неурядових організацій, які надають некомерційні послуги в своїх громадах. Війна змінила не тільки кількість тих, хто потребує уваги, а і потреби людей. Як саме – дізналась журналістка «ОстроВ», яка поспілкувалася із представницями декількох громадських організацій Донецької області. Від освіти до гуманітарки «До війни наша організація займалася розвитком активності мешканців громади: проводили різноманітні тренінги з неформальної освіти для дорослих, часто влаштовували покази документальних фільмів тощо. Останнім часом працювали над створенням молодіжного центру "Гілка". Але через напад росії офіційне відкриття центру довелося відкласти до нашої перемоги, а діяльність повністю переформатувати під потреби земляків», – розповідає заступниця голови громадської організації "Країна вільної громади" з Українська (Селидівська громада) Вікторія Вольська. Вікторія Вольська У березні організація частково евакуювалася у Заставну, що на Буковині, але продовжує допомагати мешканцям Українська. «За два дні після російського вторгнення ми об'єдналися з громадською організацією "Схід UA" та відкрили на базі молодіжного центру “Гілка” волонтерський гуманітарний центр "Українська рука допомоги". Зараз наша першочергова задача – допомагати мешканцям громади, переселенцям і родинам військовослужбовців. Особлива увага направлена на допомогу людям з інвалідністю», – каже Вікторія. За словами активістки, робота ГО “Країна вільних людей” під час війни суттєво змінилася. Тепер вони роздають людям продуктові набори, засоби гігієни, ліки, дитяче харчування, допомагають одягом. Робота у «третьому секторі» стала важчою в прямому сенсі «Окрім благодійної роздачі речей першої потреби ми допомагаємо з евакуацією та розміщенням. А ще зараз плануємо спільно з іншою громадською організацією відкрити в Чернівецькій області шелтер, тобто безпечне місце, де жертви домашнього насильства зможуть отримати тимчасовий захист від кривдника/ці, підтримку психолога та соціальних працівників, інформацію», – говорить жінка. За словами Вікторії, швидко змінити діяльність та адаптуватися до нових умов організації вдалося завдяки сильній волонтерській команді, яка створювалась ще з 2014 року. «Щоб допомагати іншим в умовах війни, у вас самих має бути дуже міцна команда однодумців і віра в те, що ви робите. А ще – велике бажання повернутися додому і збудувати громаду вашої мрії», – переконана волонтерка. Було морально, стало матеріально Представниці ГО "Сумнакуно петало", яка підтримує ромів у Торецьку і Костянтинівці, вирішили нікуди не виїздити та допомагають своїм людям на місцях. «До війни ми працювали в різних напрямках. Зокрема, з дітьми в умовах карантину займалися освітою, культурним розвитком, вивчали етику, історію ромів, займалися вокалом, хореографією, спортом. З дорослими жінками проводили бесіди на чутливі теми (зокрема, щодо гендерно зумовленого насильства в родинах), надавали психологічну підтримку, юридичну допомогу, допомагали з пошуком роботи», – розповідає членкиня організації Христина Білоус. За словами жінки, війна розширила перелік їхніх обов’язків, і тепер вони підтримують ромські родини не тільки інформаційно, а і матеріально – продуктовими наборами, які організація отримує завдяки підтримці БФ "Право на захист". Великим ромським родинам «гуманітарка» не зайва «В Україні не так багато організацій, які підтримують ромів, і ми відчуваємо, наскільки важливою є наша праця, – говорить Христина. – І хоча зараз важко щось планувати, ми все одно йдемо далі та намагаємося долати виклики війни», - каже пані Білоус. Евакуювались, щоб розвиватися Голова ГО “ФПО СВ “Вік щастя” Наталя Бондаренко розповідає, що до війни вони створили освітній простір для людей поважного віку. У ньому навчалися користуватися комп’ютерами, вивчали англійську, займалися скандинавською ходою, пілатесом, танцями. І все це відбувалося у Слов’янську. Після нападу росії організація переїхала до Кропивницького. Ми змогли евакуювати наші комп'ютери та частково відновити свою діяльність. Наприклад відкрили на платформі “Гончаренко Центр” у Кропивницькому комп'ютерну школу для дорослих. Також відкрили клуб скандинавської ходи для місцевих та переселенців. На заняття ходить приблизно 20 осіб. Працює і школа танців. Це стало можливим за допомогою партнерів та міжнародних донорів, – говорить пані Наталя. У Кропивницькому вдалося відновити комп’ютерне навчання, скандинавську ходу і школу танців Своїм прикладом «Вік щастя» доводить, що навіть війна не заважає розвиватися, якщо є бажання. Отже, з червня, вже в евакуації, громадська організація реалізовує проєкт «Доступ до правового захисту людей поважного віку «Без віку». Юридична академія для людей похилого віку». Якщо простіше – це навчання для літніх людей, покликане надати базові знання щодо прав громадян поважного віку. «Навчальні тренінги будуть проходити у Кропивницькому, Дніпрі, Львові, Одесі та Івано-Франківську. У результаті ми отримаємо спеціалістів, що і надалі будуть надавати підтримку та необхідні консультації. Також ми підготуємо брошури «Правова освіта для людей похилого віку» і запишемо навчальні відео, присвячені правам літніх людей», – пояснює новацію Наталя Бондаренко. Наталя Бондаренко Пані Наталя переконана, що можливість захищати свої права має бути доступною для всіх без обмежень, зокрема, за віком. І навряд чи це реально забезпечити під час війни у прифронтових або окупованих населених пунктах. Тому активістка радить всім тим, хто ще у роздумах, неодмінно виїжджати та переформатовувати свою діяльність відповідно до існуючих умов. За словами жінки, евакуація у більш безпечне місце – єдиний шлях до нормального життя. Адаптувались, переорієнтувались «З початком війни багато, хто з-поміж членів і волонтерів організації, евакуювалися у різні міста України та за її межі. Але навіть за таких умов ми не припиняли свою діяльність у місті. Організація і нині працює у Слов'янську», – розповідає членкиня БО «Благодійний фонд «Слов’янська мрія» Тетяна Деревянко. Тетяна Деревянко «Слов’янська мрія» з’явилась у 2014, а офіційного статусу набула за рік. Мета організації – підтримувати і розвивати культуру, сприяти збереженню історичних пам'яток у місті, розвивати інтелектуальний потенціал громади. У мирному житті члени організації відновили зелений простір і створили у Слов’янську сквер "Мрія". Завели традицію на свята грати у "гігантські шахи", а середами — танцювати у сквері. Сумісними зусиллями з владою створили перший інклюзивний дитячий майданчик. «Останнє мирне літо 2021 року ми майже жили у сквері, проводячи майстер-класи, змагання, рухливі та настільні ігри, фестивалі, ярмарки із залученням людей з інвалідністю», – каже пані Тетяна. З початком війни до міста стали приїжджати переселенці з інших, більш небезпечних, міст. «Для багатьох з них наш офіс став першим прихистком, – додає активістка. – Тож для них та місцевих мешканців ми почали проводили антистресові оздоровчі програми, йогу. Для дітей — арттерапевтичні заняття». Але як військова, так і гуманітарна ситуація у місті продовжувала загострюватися, тому «Слов’янська мрія» стала шукати і знаходити можливості доставляти до міста продукти, засобів особистої гігієни, ліків. А ще придбали генератор, килимки, бензопилу. Зусиллями членів благодійного фонду понад 3,5 тисяч слов'янців отримали гуманітарну допомогу. Переважно це одинокі особи похилого віку, люди з інвалідністю, родини з дітьми. «На жаль, становище у місті лише погіршується, відсутнє газопостачання, перебої з подачею електрики й питної води. Тож, на разі продовжуємо пошук можливостей задовольнити гуманітарні потреби наших містян, – каже пані Тетяна. – Маємо контакти активних і впливових людей. А чисельні друзі та прихильники Фонду, хто також розпочав пошук можливостей на шляху до допомоги людям, об'єднали зусилля, ресурси, контакти. Так і адаптувалися. Але ми усі плануємо повернутися до міста після нашої перемоги. А потім розбудовувати та прикрашати своє місто». На думку пані Тетяни, щоб якнайшвидше адаптуватися до умов війни, громадським організаціям важливо вірити: - у свої сили; - що поруч завжди знайдеться надійне плече; - що Україна переможе; - і кожен може бути корисним, навіть врятувавши лише одне кошеня. Надія Накращенко, Донецька область, спеціально для «ОстроВ». Фото надані героїнями матеріалу
